Бюро кредитних історій: сутність та перспективи створення в Україні

Недобросовісні позичальники – головний біль всіх фінансових установ у світі. Боротьбу з ними полегшує такий інститут фінансового ринку, як бюро кредитних історій – організації, які ведуть базу даних про фінансовий стан і кредитної історії позичальників з метою надання такої інформації кредиторам.

Необхідність у зборі інформації про недобросовісних позичальників виникла два століття тому. І першопрохідцями в цьому напрямку стали німці. На початку ХІХ ст. в Німеччині торговці прийняли рішення обмінюватися інформацією про клієнтів, які погано або навпаки добре виконують свої кредитні зобов’язання.

Згідно з цими даними кредити або товари в кредит видавалися лише тим, хто перебував на хорошому рахунку. З часом ця система переросла в систему збору та зберігання інформації, що функціонує в різних формах у всьому світі.

Історія кредитних бюро як окремих спеціалізованих фірм веде свій початок від 1841, коли шёлкоторговец Льюїс Теппен з Нью-Йорка створив “Mercantile Agency” – агентство для збору та аналізу інформації про кредитоспроможність підприємців, які зверталися до нього за позиками. Накопичивши кілька томів кредитних звітів, Теппен почав продавати інформацію: за користування нею клієнти платили від 100 до 200 доларів на рік.

У ті часи банкіри надавали позики під заставу нерухомості, товарних партій або цінних паперів. Перш ніж видати гроші, представники банку виїжджали на місце і переконувалися в тому, що будинок або інший предмет застави фізично існує. Теппен запропонував замість тривалих поїздок фахівців створити кореспондентську мережу, яка збирала б інформацію на місці. Централізовано всі звіти збиралися біля Теппена в Нью-Йорку, де замовники могли, як в бібліотеці, ознайомитися з ними або замовити нові.

Через 8 років після Льюїса Теппена інший американець – Джон Бредстріт – створив своє кредитне агентство, яке незабаром стало серйозним конкурентом “Mercantile Agency”. І тільки в 1933 році “RGDun & Company” (колишнє “Mercantile Agency”) і “The Bradstreet Company” об’єдналися, монополізувавши світовий ринок постачання діловою інформацією. В даний час інформаційна база корпорації містить дані про 75 млн. Підприємств в 214 країнах світу, оновлюючись кожні 3,9 секунди. Досить цікава статистика змін в діловому світі. Так, неплатоспроможність компаній виникає кожні 3 хвилини; нова компанія створюється кожні 5 хвилин; назви компаній змінюються кожні 15 хвилин; керівництво – кожні 32 секунди; зміна складу / часток власників відбувається кожні 6 хвилин; нові фінансові дані вводяться кожні 36 секунд.

Світова статистика свідчить, що на даний час в світі налічується близько 60 кредитних бюро, форми організації яких самі різні. При цьому їх кількість і форма власності в кожній країні також відрізняються.

У деяких країнах, таких як США, Бразилія, Аргентина, більшість кредитних бюро є приватними компаніями, які функціонують з метою отримання прибутку від надання інформаційних послуг. Крім того, там існує і ряд місцевих кредитних бюро, створених торговими палатами і асоціаціями як некомерційні організації.

У Канаді діє кілька інформаційних мереж перевірки кредитоспроможності осіб. В основі кожної такої мережі – велика база даних, яка підтримується однією з великих приватних канадських корпорацій. Працює там і розгалужена система місцевих приватних кредитних бюро.

Кредитне бюро в Німеччині об’єднує вісім регіональних товариств забезпечення кредитів (SCHUFA), повністю незалежних одне від іншого. Засновником SCHUFA може бути будь кредитна установа або підприємство, що надає грошові або товарні кредити. За кредитами, що перевищує 1 млн.євро, функції кредитного бюро виконує також і Центральний банк Німеччини.

В Японії і більшості європейських країн, як правило, кредитні бюро створюються у формі приватних компаній, що належать консорціуму кредиторів. На території Великобританії діють два кредитних бюро – абсолютно самостійних і незалежних від позикодавців. У Фінляндії та Бельгії кредитні бюро керуються або ліцензуються урядовими агентствами. У деяких розвинених країнах, наприклад, в Італії, приватні кредитні бюро – явище досить нове, яке, тим не менш, швидко розвивається і набуває все більшого значення.

Слід зазначити, що в багатьох країнах, крім приватних кредитних бюро або замість них, існує інститут державної реєстрації кредитів. Він історично створювався для реєстрації угод іпотечного кредитування і заставних під нерухомість. Проте в даний час цей інститут в деяких країнах виконує функції кредитного бюро. Основна відмінність державної реєстрації кредитів від кредитних бюро полягає в тому, що надання інформації в базу даних обов’язково, що не обумовлюється ніякої домовленості, а встановлено відповідним нормативним правилом.

При цьому вся інформація є стандартизованою і містить в основному дані про кредит, а не про позичальника. Так, у Франції, де відсутні приватні кредитні бюро, функціонує “Центральне бюро ризиків” при Банку Франції, куди всі кредитні організації зобов’язані надавати інформацію про позичальників і виданих їм кредитах на суму понад встановленого розміру.

У 1990-х роках процес створення кредитних бюро активізувався. Починаючи з 1993 року кредитні бюро створені в Естонії (1993 р), Іспанії (1994), Бразилії (1996), Польщі (1997), Мексиці (1997), Туреччини (1999), Чехії (2002). Проводиться робота по розробці законодавства і створенню кредитних бюро в України, Казахстані, Узбекистані.

В Україні спроби створити організацію, яка б акумулювала інформацію та кредитні історії потенційних позичальників, робилися ще на початку 1990-х. З середини 2001 року в нашій країні функціонує єдина інформаційна система “Реєстр позичальників”, створена Національним банком України з метою отримання будь-яким комерційним банком відомостей про своїх потенційних клієнтів, що мають прострочену заборгованість за кредитами.

Її учасниками стали близько 100 банків та інших фінансових установ. Однак незначний обсяг бази даних Реєстру, відсутність затвердженого законом порядку надання інформації, що міститься в ньому, стали перепоною подальшого розвитку цієї бази даних та її широкого використання в практиці кредитування.

До теперішнього часу кредитне бюро як таке в нашій країні все ще не створено. Але його функції в дещо урізаному обсязі виконують служби безпеки банків, страхових, інвестиційних компаній, які перевіряють надійність клієнта, а також спеціалізовані фірми, що збирають за відповідну плату для замовника цікавить його, про майбутніх контрагентів.

На українському ринку присутній і всесвітньо відомий банк даних “Dun & Bradstreet”, діючий через афілійовані і дружні структури, зокрема, компанію “Авеста” – інформаційну фірму, яка надає своїм клієнтам бізнес-звіти по українських і закордонним компаніям (про їх діяльність та історії, правовій формі та реєстрації, керівництво і власників, пов’язаних комерційних структурах і фінансових показниках і т.п.), а також виступає посередником при продажу так званих DUNS-Немирів – дев’ятизначних ідентифікаційних номерів, введених кілька десятиліть тому компанією “Dun & Bradstreet” і привласнюються кожної фірмі, яка заноситься в її базу даних.

Вони рекомендуються до застосування і потрібні для роботи більш ніж в 50-ти світових промислових і торговельних організаціях, включаючи ООН, Федеральний уряд США, Європейську комісію.

В Україні неодноразово робилися спроби організувати бюро кредитних історій. Вперше про необхідність створення подібного інституту на українському ринку кредитування заговорили міжнародні фінансові організації. Однак висунуте Світовим банком у 2000 році пропозиція українськими банками було зустрінуте прохолодно: про масове споживче кредитування (на придбання житла, автомобілів, побутової техніки, оплату навчання), широкому впровадженні кредитних карток тоді лише починали замислюватися.

Але чим більш масовим в даний час стає споживче кредитування, тим більше банки потребують оперативної та точної інформації про позичальників (громадянах, суб’єктах малого та середнього бізнесу), витрати на отримання якої були б мінімальними.

Протягом останніх півроку було зроблено кілька спроб створити бюро кредитних історій, ініційовані десятьма системними українськими банками. Одна з них – підписання установчих документів національного бюро кредитних історій – запланована Оргкомітетом, створеним Асоціацією українських банків, на 2 грудня 2004 року, зірвалася в силу відомих політичних подій кінця минулого року, пов’язаних з виборами Президента України.

Друга спроба здійснити заплановане обмежилася підписанням на початку цього року Асоціацією українських банків та американською корпорацією “Pragma” протоколу про співпрацю у сфері створення вітчизняного бюро кредитних історій, підтримане Національним банком і Міністерством фінансів України, Світовим банком і USAID.

І, нарешті, на початку червня цього року були підписані установчі документи Першого всеукраїнського бюро кредитних історій, створеного у формі товариства з обмеженою відповідальністю тридцятьма українськими банками, двома страховими компаніями та Асоціацією українських банків. На черзі – отримання засновниками бюро дозволу Антимонопольного комітету України, державна реєстрація суспільства, залучення загрніжних інвестицій, а також створення законодавчої бази для діяльності бюро.

Слід зазначити, що 26 вересня 2003 Національний банк України як суб’єкт законодавчої ініціативи вніс до Верховної Ради України проект Закону “Про організацію формування та обігу кредитних історій”, який 20 квітня 2004 був прийнятий за основу (у першому читанні) і який Комітету з питань фінансів і банківської діяльності було доручено доопрацювати та внести на розгляд у другому читанні. На жаль, на даний час друге читання зазначеного законопроекту так і не відбулося.

Потрібно визнати, що “підводних” каменів для прийняття цього закону вистачає. З одного боку, відсутність в Україні досвіду створення та функціонування кредитних бюро або інших організацій з подібними функціями, з іншого, – консерватизм банківських служб безпеки, які досить скептично ставляться до ідеї надання внутрішньої інформації будь-яким стороннім організаціям.

Але все-таки прийняття цього закону з нетерпінням чекає переважна більшість представників фінансових кіл країни. Адже за відсутності в Україні системи накопичення, зберігання та розкриття кредитних історій зростання обсягу кредитних послуг невідворотно веде до накопичення безнадійних боргів, яке вимагає від кредитних організацій створення резервів під надані кредити і негативно впливає на вартість кредитних коштів. Іншими словами, за недобросовісних позичальників розраховуються сумлінні платники.

Як наголошується в Пояснювальній записці до зазначеного законопроекту, аналіз, проведений Центром досліджень в сфері економіки та фінансів (США), показало, що обмін кредитною інформацією стимулює зростання обсягів банківських кредитів по відношенню до ВВП приблизно на 20%.

Крім того, кредитні бюро сприяють:

• посиленню прозорості кредитного ринку та введенню стимулюючого механізму для підвищення платіжної дисципліни;
• стабілізації роботи фінансового сектору та зменшення ризику виникнення проблеми несприятливого вибору;
• зменшенню витрат на отримання інформації про потенційного позичальника і відповідно здешевлення кредитних ресурсів;
• спрощенню та прискоренню процедури оформлення кредитів;
• розширенню доступу до фінансових послуг суб’єктів малого, середнього бізнесу та фізичних осіб шляхом створення їх кредитних історій.

Розроблений Нацбанком законопроект визначає правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права їх суб’єктів, вимоги до захисту інформації, порядок створення та діяльності бюро кредитних історій.

Відповідно до законопроекту бюро кредитних історій – це юридична особа, що створюється у формі акціонерного товариства зі статутним капіталом, сформованим за рахунок грошових коштів, у сумі 5 млн.грн., Виключним видом діяльності якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію. Діяльність бюро підлягає обов’язковому ліцензуванню і постійному контролю з боку спеціально уповноваженого органу, який на даний час ще не визначений, але який з великою часткою ймовірності можна назвати і зараз – Національний банк України.

Учасники бюро – це юридичні та фізичні особи-підприємці, які укладають кредитні угоди і згідно з договором, укладеним з бюро, надають і мають право отримувати інформацію, що становить кредитну історію. Ними можуть бути банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові та страхові компанії, емітенти спеціальних платіжних засобів, а також інші суб’єкти підприємницької діяльності, які на постійній основі надають послуги або продають товари в кредит.

Принципами формування та доступу до інформації, яка складає кредитну історію, є:

• забезпечення конституційних прав і свобод суб’єктів кредитних історій, тобто будь-яких осіб, щодо яких формується кредитна історія;
• адекватність обсягів інформації цілям, для яких вона збирається;
• повнота, всебічність, об’єктивність і достовірність інформації;
• регулярність і безперервність її надходження;
• цільове використання і терміновість зберігання інформації;
• її конфіденційність і захист;
• незалежність бюро.

Вихідним же принципом функціонування бюро, згідно із законопроектом Нацбанку, є принцип добровільності: інформація про позичальника накопичується виключно в тому випадку, коли він дає згоду на передачу даних.

У разі відмови суб’єкта кредитної історії надати згоду на доступ до його кредитної історії та / або на передачу інформації в бюро про кредитну угоду учасник бюро наділений правом відмовитися від укладення кредитного договору або укласти цей договір на умовах, що враховують ризики від такої операції.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України у висновку на законопроект останнє положення піддало критиці, обгрунтовано зауваживши, що логічніше було б встановити межі розмірів кредитів, при яких інформація повинна надаватися в обов’язковому порядку. При цьому інформація щодо прострочених грошових зобов’язань повинна надаватися в будь-якому випадку. Інакше буде важко сформувати реєстр недобросовісних позичальників, що, власне, і є метою створення бюро кредитних історій.

Кредитна історія включає в себе кілька блоків інформації:

1. – Перший – відомості, які ідентифікують особу (для громадян – прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, місце проживання, паспортні дані, поточна трудова діяльність, сімейний стан і кількість утриманців; для юридичних осіб – назва, місцезнаходження, державна реєстрація, паспортні дані керівника і головного бухгалтера, основний вид діяльності, відомості про власників, які володіють 10 і більше відсотками статутного капіталу);
2. – Другий – відомості про грошове зобов’язання (дата і сторони угоди, сума зобов’язання, строк і порядок виконання, розмір погашеної і непогашеної суми, дата виникнення прострочення, спосіб припинення угоди, підстави визнання її недійсною);
3. – Третій – публічна інформація про суб’єкта кредитної історії (заборгованість з податків, рішення судів, що стосуються майнового стану, та інші відомості, що впливають на платоспроможність);
4. – Четвертий – відомості про операції з наявною інформацією (дата оновлення кредитної історії, перелік і дати звернень до історії, відомості про учасника бюро, який звернувся за інформацією).

Джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються бюро його учасниками, а також відомості загальнодоступних реєстрів та інших публічних даних.

Передбачається, що бюро надаватимуть інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів виключно учасникам бюро за умови наявності у останніх письмової згоди на це суб’єкта кредитної історії.

Крім того, інформацію про зміст своєї кредитної історії має право отримати сам суб’єкт кредитної історії (тобто позичальник), причому один раз на рік безкоштовно. У разі незгоди з включеною в його кредитну історію інформацією він має право звернутися до бюро з письмовою заявою про незгоду. У цьому випадку учасник бюро, що надав таку інформацію, повинен підтвердити або скасувати її.

Оціните статтю: